GHRP-6 це синтетичний гексапептид, шість амінокислот, які змушують гіпофіз вивільнити імпульс гормону росту. Працює він через рецептор греліну GHS-R1a, і в цьому головний історичний парадокс молекули: її описали за п'ятнадцять років до відкриття самого греліну. Матеріал довідковий, для дослідницького застосування, а не медична рекомендація.
Молекула, що випередила власний рецептор
У 1984 році група Сайріла Бауерса опублікувала в журналі Endocrinology роботу про новий синтетичний гексапептид, який вибірково вивільняв гормон росту з гіпофіза in vitro та in vivo. Речовину назвали GHRP-6. Рецептор, через який вона діє, тоді був невідомий: його клонували лише 1996 року (Howard зі співавторами, Science), а 1999-го японська група Коджіми знайшла і природний ліганд цього рецептора, гормон голоду грелін (Nature). Тобто хронологія тут зворотна до звичної: спершу з'явився штучний ключ, потім знайшли замок, і лише потім рідний ключ організму. У фармакології такий шлях називають зворотною фармакологією, і GHRP-6 його класичний приклад.
Як він працює
GHS-R1a сидить у гіпофізі та гіпоталамусі. Коли GHRP-6 його активує, стаються дві речі: соматотрофи вивільняють запасений гормон росту, а соматостатин, постійне гальмо цієї системи, частково відпускає. Викид виходить імпульсним, бо сам пептид живе в крові недовго. З аналогами GHRH сигнал складається: два різні рецептори, два взаємодоповнювальні механізми, тому в дослідницьких протоколах GHRP часто йдуть поруч із молекулами на кшталт CJC-1295. Як саме відрізняються ці два шляхи, ми детально розбирали у статті GHRP-6 vs CJC-1295 with DAC.
Голод, кортизол та інший супровід
Рецептор греліну не випадково називають рецептором голоду. Агоністи GHS-R підвищують апетит, і для GHRP-6 посилення апетиту давно описане як характерний супутній ефект. Для родинного GHRP-2 цей ефект виміряли прямо: у дослідженні Laferrère (2005) здорові чоловіки з'їдали на 35.9% більше під час інфузії пептиду, ніж під час фізрозчину. Другий супровід менш очевидний: у порівняльній роботі Raun (1998) і GHRP-6, і GHRP-2 піднімали АКТГ та кортизол, тоді як іпаморелін ні. Для дослідника це не дрібниця, а джерело шуму: якщо модель чутлива до стресових гормонів чи харчової поведінки, ці ефекти доведеться враховувати.
GHRP-6 поруч із сусідами по класу
У свинячій моделі з тієї самої роботи Raun GHRP-2 показав вищу потентність, але нижчий максимальний викид гормону росту, ніж GHRP-6; іпаморелін вивільняв гормон росту зіставно з GHRP-6, але без кортизолового сліду. GHRP-6 у цій трійці лишається референсною точкою: не найчистіший і не найпотужніший, зате найглибше описаний історично. Розгорнуте порівняння всіх чотирьох молекул є в матеріалі GHRP-2, GHRP-6, іпаморелін і CJC-1295, про GHRP-2 окремо розповідає огляд пралмореліну, а довгограючий аналог GHRH ми розібрали в огляді CJC-1295 with DAC.
Де дані про дозування
У клінічних і доклінічних роботах дози та шляхи введення відрізнялися залежно від моделі. Ми не наводимо їх у блозі як інструкцію; витяг із фармакокінетичного дослідження зібраний у довіднику GHRP-6: режим із дослідження.
Чистота і перевірка партії
Короткий пептид легко синтезувати і так само легко зіпсувати: усічені послідовності й домішки оку не видно, а на хроматограмі видно одразу. Longeva самостійно відправляє зразки партій у незалежні сторонні лабораторії; партії супроводжуються сертифікатами аналізу з чистотою за HPLC і підтвердженням маси, і ці COA ми публікуємо у відкритому архіві. Запис до конкретного лоту шукається зі сторінки GHRP-6.
Підсумок
GHRP-6 це історична точка входу в цілий клас: молекула, з якої почалися і рецептор GHS-R1a, і саме поняття секретагога гормону росту. У дослідженнях вона дає надійний імпульс гормону росту, але тягне за собою апетит і стресові гормони, тому вибір між нею, GHRP-2 та іпамореліном впирається в конкретне дослідницьке питання.
Матеріал має інформаційний характер. GHRP-6 це експериментальна сполука, не схвалена як лікарський засіб; продукти постачаються лише для лабораторних дослідницьких цілей. Повний перелік джерел із посиланнями є в монографії GHRP-6.
