Коротко
- Ретатрутид (LY3437943, Eli Lilly) – однопептидний потрійний агоніст рецепторів GIP, GLP-1 та глюкагону.
- Період напіввиведення – близько 6 діб; у дослідженнях – підшкірне введення раз на тиждень.
- Фаза II: зниження маси значущо більше, ніж у плацебо й дулаглутиду.
- Сполука досліджувана, не схвалена; повні дані фази III ще не опубліковані.
- CAS 2381089-83-2; маса ≈4731 Да.
Огляд
Ретатрутид (англ. retatrutide; код розробки LY3437943, компанія Eli Lilly) це досліджувана однопептидна («унімолекулярна») сполука, сконструйована так, щоб одночасно активувати три рецептори класу B, сполучені з G-білком: рецептор глюкозозалежного інсулінотропного поліпептиду (GIPR), рецептор глюкагоноподібного пептиду-1 (GLP-1R) та рецептор глюкагону (GCGR) [1]. Завдяки одночасній дії на три мішені ретатрутид належить до класу так званих «потрійних» (триагоністичних) інкретинових сполук, що концептуально розширює стратегію подвійного агонізму GIP/GLP-1, застосовану у тирзепатиді [1][3].
Молекула є одиничним пептидом завдовжки приблизно 39 амінокислотних залишків, побудованим на основі пептидного каркаса GIP, з C-кінцевим серинамідом (кінцевий карбоксил замінено на карбоксамід) [1]. Молярна маса ретатрутиду становить близько 4731 Да. Період напіввиведення сполуки з кровообігу становить приблизно 6 діб, що відповідає інтервалу підшкірного введення раз на тиждень у дослідженнях [1][2]. Ретатрутид постачається у вигляді ліофілізованого (висушеного виморожуванням) порошку.
Ретатрутид характеризувався послідовно, від відкриття та доклінічної фармакології до клінічного підтвердження концепції, у роботі Coskun та співавт. (Cell Metabolism, 2022) [1], після чого клінічна фармакологія першої фази була описана у Urva та співавт. (The Lancet, 2022) [2]. Подальша програма фази 2 охопила окремі рандомізовані випробування при ожирінні [4], при цукровому діабеті 2 типу [5] та при метаболічно-асоційованій стеатотичній хворобі печінки (MASLD) [7]. Усі наведені нижче дані описують дизайн та результати опублікованих доклінічних і клінічних досліджень; вони не є настановою щодо застосування.
Практичні параметри поводження та схеми зібрані окремо в довідці з дозування.
Фармакологія та механізм дії
Ретатрутид діє як агоніст трьох рецепторів, кожен з яких бере участь у регуляції енергетичного та глюкозного обміну. Механістична своєрідність сполуки полягає в тому, що один пептид поєднує сигнальні шляхи, які раніше адресувалися окремими або подвійними агоністами [1].
Компонент GIP
Каркас молекули походить від GIP, і саме до рецептора GIP ретатрутид виявляє найвищу спорідненість. У тестах накопичення цАМФ у клітинах HEK293, що експресують людські рецептори, напівмаксимальна ефективна концентрація (EC50) ретатрутиду становила приблизно 0,0643 нМ для GIPR [1]. За даними першоджерела, це відповідає потужності, приблизно у 8,9 раза вищій, ніж у нативного GIP на цьому рецепторі [1]. Таким чином, профіль сполуки є зміщеним у бік GIPR (GIPR-біасованим). Активація GIPR разом із GLP-1R, за поясненням авторів, забезпечує зниження калорійного споживання [1].
Компонент GLP-1
Перехресна реактивність до GLP-1R досягається завдяки цілеспрямованим замінам, внесеним у каркас GIP [1]. Для GLP-1R виміряна EC50 склала приблизно 0,775 нМ [1]. Компонент GLP-1 робить внесок у зниження апетиту та споживання їжі, а також у глікемічний контроль, що узгоджується з відомою фармакологією класу агоністів GLP-1 [1][5].
Компонент глюкагону
Активність на рецепторі глюкагону (GCGR) характеризувалася EC50 приблизно 5,79 нМ [1]. Першоджерело узагальнює профіль in vitro як «збалансовану активність GCGR та GLP-1R за вищої активності на GIPR», тобто навмисно асиметричний, а не рівнопотужний триагонізм [1]. Механістично саме глюкагоновий компонент додає «плече» збільшення енергетичних витрат поверх пригнічення апетиту, опосередкованого GIPR та GLP-1R; на думку авторів, ефект щодо маси тіла є адитивним наслідком цих складових [1]. Глюкагонова сигналізація історично асоціюється з підвищенням рівня глюкози в крові, проте в концепції потрійного агоніста цей потенційно несприятливий вплив, як передбачається, врівноважується одночасною інкретиновою (GIP та GLP-1) стимуляцією глюкозозалежної секреції інсуліну, що дало змогу поєднати агонізм до рецептора глюкагону зі збереженням глікемічного контролю [1]. Окрім впливу на енергетичний баланс, глюкагоновий компонент може сприяти посиленню печінкового окиснення ліпідів, що узгоджується з вираженим зниженням вмісту жиру в печінці, яке згодом спостерігали в клінічних дослідженнях [1][7].
Молекулярна інженерія та зв'язок «структура-активність»
Ретатрутид сконструйований на пептидному каркасі GIP, що продовжує лінію дизайну подвійного агоніста GIP/GLP-1 тирзепатиду (LY3298176), чий похідний від GIP каркас та інженерію описано у Coskun та співавт. (Molecular Metabolism, 2018) [3]. Для надання стійкості та потрібного рецепторного балансу у молекулу внесено некодовані (неприродні) заміни: α-аміноізомасляну кислоту (Aib, 2-метилаланін) у положеннях 2 і 20, а також α-метил-лейцин (2-метил-лейцин) у положенні 13 [1]. Заміна Aib поблизу N-кінця є усталеним прийомом, який стерично захищає N-кінцевий дипептид від розщеплення дипептидилпептидазою-4 (DPP-4), повторюваний мотив в інженерії пептидів інкретинового класу [3].
Подовження періоду напіввиведення забезпечується ацилюванням бічного ланцюга лізину (за повідомленнями, у положенні Lys17) жирною C20-дикислотою через лінкер, описаний як γ-глутамат плюс спейсер AEEA (2-[2-(2-аміноетокси)етокси]оцтова кислота) [1]. Цей ацильний ланцюг забезпечує оборотне зв'язування з сироватковим альбуміном, уповільнюючи ниркове виведення та протеоліз; саме завдяки цьому період напіввиведення в кровообігу становить близько 6 діб, фармакокінетичний профіль, сумісний з введенням раз на тиждень у дослідженнях [1]. Аналогічна стратегія зв'язування з альбуміном за допомогою C20-дикислоти у тирзепатиді дає період напіввиведення близько 5 діб [3].
Доклінічна (гризунова) ефективність
У мишей з аліментарним ожирінням (diet-induced obese, DIO) ретатрутид знижував масу тіла з повідомленою ED50 близько 4,73 нмоль/кг та покращував глікемічний контроль [1]. Дослідження на гризунах повідомляли про більше зниження маси тіла, ніж у тирзепатиду, а також про дозозалежне покращення показників стеатозу/стеатогепатиту печінки в моделях DIO у мишей та хом'яків [6]. Ці доклінічні результати разом із подальшою клінічною фармакологією першої фази встановили довгий, сумісний з тижневим інтервалом фармакокінетичний профіль сполуки [1][2].
Результати досліджень
Фаза 1 та клінічна фармакологія
Рання клінічна фармакологія ретатрутиду описана у двох пов'язаних публікаціях: дослідженні з однократним зростанням дози (single-ascending-dose, SAD) у здорових учасників, вбудованому в роботу «від відкриття до підтвердження концепції» [1], та окремому випробуванні фази 1b з багаторазовим зростанням дози (multiple-ascending-dose, MAD) у пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу [2].
У дослідженні SAD (45 здорових учасників, підшкірне введення у висхідному діапазоні досліджуваних доз) максимальна концентрація у плазмі досягалася приблизно через 1–3 доби після введення, а середній термінальний період напіввиведення становив близько 5–7 діб, що підтримує введення раз на тиждень [1]. Випробування MAD фази 1b уточнило ці властивості: концентрації у плазмі, AUC(0-τ) та Cmax були приблизно дозопропорційними (лінійними) у вивченому діапазоні доз; медіанний час до Cmax (tmax) становив 12–48 годин після введення, а термінальний період напіввиведення становив близько 6 діб [2]. Автори дійшли висновку, що такий період напіввиведення «уможливлює досягнення та підтримання значущих рівноважних експозицій після введення раз на тиждень» [2].
Фармакодинамічна персистентність після однократної дози була помітною: у дослідженні SAD зниження маси тіла після однієї підшкірної дози зберігалося до 43-ї доби, а у двох групах з найвищими дозами воно залишалося статистично значущим відносно плацебо приблизно до 43-ї доби, що узгоджується з подовженим профілем експозиції [1].
12-тижневе подвійне сліпе плацебо-контрольоване випробування MAD охопило 72 учасники (52 отримували LY3437943, 5 отримували компаратор дулаглутид, 15 отримували плацебо) у п'яти висхідних дозових когортах із введенням раз на тиждень, від нижчих фіксованих доз до когорт зі ступінчастою титрацією до найвищих досліджуваних рівнів [2]. Скориговані за плацебо зниження на 12-му тижні досягали до −3,1 ммоль/л середньодобової глюкози плазми, −1,6 % HbA1c та −8,96 кг маси тіла у когорті з найвищою досліджуваною дозою; зниження маси тіла було дозозалежним у всьому діапазоні доз [2].
Уже на першій фазі спостерігалися дозозалежні зміни частоти серцевих скорочень. У дослідженні SAD середня за 8 діб зміна пульсу від вихідного рівня зростала з дозою, сягаючи порядку +17–25 уд/хв у вищих досліджуваних дозах (статистично значуще проти плацебо), з піком приблизно на 4–6-ту добу та поверненням до вихідного рівня до 29–43-ї доби [1]. У випробуванні MAD пульс зростав у групах із вищими дозами: у трьох найвищих дозових групах приріст становив 2–13 уд/хв через 24 години після останньої дози та від −1 до 10 уд/хв у середньому за останні 4 тижні [2]. Систолічний артеріальний тиск загалом знижувався (до −12 мм рт. ст.) [2].
Регуляція маси тіла (ожиріння)
Випробування фази 2 при ожирінні (Jastreboff та співавт., NEJM, 2023; ClinicalTrials.gov NCT04881760) було рандомізованим, подвійним сліпим, плацебо-контрольованим, паралельно-груповим дослідженням із підбором дози у 338 дорослих з ожирінням (індекс маси тіла ≥30 кг/м², або 27 до <30 кг/м² за наявності щонайменше одного супутнього стану, пов'язаного з вагою) без цукрового діабету 2 типу [4]. Учасників рандомізували для підшкірного введення ретатрутиду раз на тиждень у кількох висхідних підтримуючих дозах чи плацебо протягом 48 тижнів. Дві проміжні цільові дози кожна включали по дві когорти з різними схемами поступової ескалації, результати яких повідомлялися об'єднано для відповідних підтримуючих рівнів [4].
Первинною кінцевою точкою була відсоткова зміна маси тіла від вихідного рівня на 24-му тижні (також оцінювана на 48-му тижні). Повідомлена середньозважена за методом найменших квадратів відсоткова зміна маси на 24-му тижні становила приблизно −7,2 %, −12,9 %, −17,3 % та −17,5 % від найнижчої до найвищої досліджуваної дози проти −1,6 % на плацебо [4]. На 48-му тижні відповідні значення дорівнювали приблизно −8,7 %, −17,1 %, −22,8 % та −24,2 % проти −2,1 % на плацебо [4]. У групі з найвищою досліджуваною дозою на 48-му тижні, за повідомленнями, практично всі учасники досягли зниження маси на ≥5 %, близько 93 % досягли зниження на ≥10 %, близько 83 % досягли зниження на ≥15 %; приблизно половина досягли ≥25 %, а близько чверті перевищили 30 % [4]. Криві зниження маси на 48-му тижні чітко не виходили на плато, що дає підстави припускати можливе продовження зниження за тривалішого лікування [4][8].
Вторинні кардіометаболічні показники загалом покращувалися дозозалежно, включно зі зниженням окружності талії, систолічного та діастолічного артеріального тиску, тригліцеридів, холестерину ЛПНЩ і загального холестерину, HbA1c, а також глюкози та інсуліну натще на 24-му і 48-му тижнях [4]. Супровідна редакційна стаття NEJM охарактеризувала масштаб зниження маси як помітний у галузі фармакотерапії ожиріння та наголосила на потребі у більших і триваліших випробуваннях фази 3 для встановлення довговічності ефекту та серцево-судинної безпеки [8].
Глікемічний контроль (цукровий діабет 2 типу)
Випробування фази 2 при цукровому діабеті 2 типу (Rosenstock та співавт., The Lancet, 2023; NCT04867785) було рандомізованим, подвійним сліпим, з подвійною імітацією (double-dummy), плацебо- та активно-контрольованим (з активним компаратором дулаглутидом раз на тиждень), паралельно-груповим дослідженням, проведеним у 42 дослідницьких і медичних центрах США [5]. Із 534 скринованих осіб 281 було рандомізовано (середній вік 56,2 року, стандартне відхилення 9,7; 156 [56 %] жінок); дослідження завершили 237 (84 %) учасників, а лікування завершили 222 (79 %) [5]. Групи лікування охоплювали плацебо, активний компаратор дулаглутид та ретатрутид у кількох висхідних підтримуючих дозах із різними схемами ескалації (зокрема для проміжних доз порівнювали повільнішу та швидшу титрацію) [5].
Первинною кінцевою точкою була зміна HbA1c від вихідного рівня до 24-го тижня; вторинні кінцеві точки включали зміну HbA1c та маси тіла на 36-му тижні [5]. Середньозважена за методом найменших квадратів зміна HbA1c на 24-му тижні зростала з дозою, від приблизно −0,43 % за найнижчої досліджуваної дози до приблизно −2,02 % за найвищої, проти −0,01 % на плацебо та −1,41 % на компараторі дулаглутиді [5]. Зниження було значущо більшим за плацебо (p<0,0001) для всіх груп ретатрутиду, окрім найнижчої досліджуваної дози, а вищі дози перевищували активний компаратор дулаглутид [5].
Зміна маси тіла на 36-му тижні була дозозалежною й зростала від приблизно −3,19 % за найнижчої досліджуваної дози до приблизно −16,94 % за найвищої проти −3,00 % на плацебо та −2,02 % на компараторі дулаглутиді; проміжні та вищі дози ретатрутиду показали значущо більше зниження маси, ніж і плацебо, і дулаглутид [5]. Дослідники зробили висновок, що в цій популяції ретатрутид забезпечив клінічно значуще покращення глікемії та дозозалежне зниження маси тіла з профілем безпеки, узгодженим з агоністами GLP-1 та GIP/GLP-1 [5].
Стеатоз печінки (MASLD)
Вплив ретатрутиду на вміст жиру в печінці було детально проаналізовано в окремій публікації фази 2a, присвяченій метаболічно-асоційованій стеатотичній хворобі печінки (Sanyal та співавт., Nature Medicine, 2024) [7]. Ця робота являє собою аналіз заздалегідь визначеної підгрупи учасників випробування при ожирінні [4], які мали підвищений вихідний вміст печінкового жиру (≥10 % за даними магнітно-резонансної томографії (MRI) із визначенням протонної щільнісної жирової фракції, MRI-PDFF); до цієї підгрупи увійшли 98 осіб, розподілених між плацебо та кількома висхідними дозами ретатрутиду [7]. Середні відносні зниження вмісту жиру в печінці на 24-му тижні становили приблизно −42,9 %, −57,0 %, −81,4 % та −82,4 % від найнижчої до найвищої досліджуваної дози проти +0,3 % на плацебо [7]. Нормального вмісту жиру в печінці (<5 %) досягли близько 27 %, 52 %, 79 % та 86 % у групах за зростанням дози проти 0 % на плацебо [7].
Склад тіла
Зміни складу тіла під час застосування ретатрутиду оцінювали у заздалегідь визначеному піддослідженні фази 2 при цукровому діабеті 2 типу з використанням двоенергетичної рентгенівської абсорбціометрії (DXA) (Coskun та співавт., The Lancet Diabetes & Endocrinology, 2025) [10]. У це піддослідження увійшли 189 учасників. Зниження жирової маси від вихідного рівня на 36-му тижні було дозозалежним і становило приблизно 4,9 %, 15,2 %, 26,1 % та 23,2 % від найнижчої до найвищої досліджуваної дози проти близько 4,5 % на плацебо та 2,6 % на компараторі дулаглутиді [10]. Частка втрати нежирової (м'язової) маси у складі загального зниження ваги була зіставною з тією, що повідомлялася для інших засобів зниження маси тіла [10].
Переносимість та небажані явища
У всіх клінічних випробуваннях фаз 1–2 профіль небажаних явищ був переважно шлунково-кишковим, дозозалежним і здебільшого легким-помірним, що узгоджується з фармакологією інкретинового класу [1][2][4][5].
У випробуванні MAD фази 1b небажані явища, що виникли під час лікування, реєструвалися у 63 % (LY3437943), 60 % (дулаглутид) та 54 % (плацебо); найчастішими були розлади з боку шлунково-кишкового тракту, переважно діарея, нудота та блювання, а частка явищ, пов'язаних з лікуванням, зростала зі збільшенням дози [2]. У когорті з найвищою досліджуваною дозою тягар шлунково-кишкових явищ був найвищим (нудота 50 %, діарея 50 %, блювання 25 %), на противагу значно нижчим частотам у когортах з низькими дозами [2]. Більшість шлунково-кишкових явищ були легкими-помірними та розв'язувалися протягом приблизно 10 діб від початку, попри продовження введення [2].
У випробуванні фази 2 при ожирінні небажані явища були переважно шлунково-кишковими (нудота, діарея, блювання, закреп), дозозалежними та здебільшого легкими-помірними; припинення лікування через небажані явища відбувалося приблизно у 6–16 % реципієнтів ретатрутиду в різних дозових групах [4]. Спостерігалося дозозалежне зростання частоти серцевих скорочень з піком близько 24-го тижня (порядку кількох ударів за хвилину за вищих доз) та наступним зниженням до 48-го тижня; жодного сигналу аритмії чи серйозних серцево-судинних подій, пов'язаних із препаратом, у фазі 2 не повідомлялося [4].
У випробуванні фази 2 при цукровому діабеті 2 типу найпоширенішими небажаними явищами також були шлунково-кишкові (нудота, діарея, блювання та закреп), переважно легкі-помірні, що виникали головним чином під час ескалації дози і частіше за вищих доз [5]. Такі явища повідомлялися у 67 (35 %) із 190 учасників груп ретатрутиду (діапазон приблизно від 13 % за найнижчої досліджуваної дози до 50 % в одній із груп вищих доз зі швидшою титрацією) [5]. Випадків тяжкої гіпоглікемії та смертей під час дослідження не зареєстровано [5].
Програма фази 3
Після випробувань фази 2 ретатрутид перейшов до масштабної програми клінічних досліджень фази 3 [11]. Перше опубліковане випробування фази 3, TRANSCEND-T2D-1 (Bajaj та співавт., The Lancet, 2026; NCT06354660), було 40-тижневим подвійним сліпим плацебо-контрольованим дослідженням монотерапії у 537 дорослих із цукровим діабетом 2 типу, недостатньо контрольованим лише дієтою та фізичним навантаженням [9]. Учасники отримували ретатрутид раз на тиждень у кількох висхідних дозах чи плацебо; повідомлена зміна HbA1c на 40-му тижні становила приблизно −1,69 %, −1,86 % та −1,94 % від нижчої до вищої досліджуваної дози проти −0,81 % на плацебо, а зниження маси тіла сягало приблизно 17 % за вищої дози [9]. Ширша програма фази 3 під назвою TRIUMPH охоплює дослідження при ожирінні та супутніх станах (зокрема обструктивному апное сну й остеоартриті колінного суглоба) за принципом єдиного протоколу з вкладеними підпротоколами, а також окреме дослідження серцево-судинних і ниркових наслідків; її дизайн описано у Giblin та співавт. (Diabetes, Obesity and Metabolism, 2026) [11]. На момент цитованих публікацій частина цих досліджень тривала, а їхні підсумкові результати щодо довгострокової ефективності та безпеки ще не були остаточно опубліковані [11].
Фармакокінетика та стабільність
Фармакокінетичний профіль ретатрутиду визначається його структурою з подовженою дією. Термінальний період напіввиведення становить приблизно 6 діб (повідомлений як близько 5–7 діб у дослідженні з однократним зростанням дози) [1][2]. Cmax та AUC(0-τ) були приблизно дозопропорційними (лінійними) у вивченому діапазоні доз випробування MAD фази 1b [2]. Медіанний час до максимальної концентрації (tmax) становив 12–48 годин після введення у випробуванні MAD, тоді як у дослідженні SAD Cmax досягалася приблизно через 1–3 доби після введення [1][2].
Подовжена експозиція є прямим наслідком молекулярної інженерії: ацилювання жирною C20-дикислотою забезпечує оборотне зв'язування з сироватковим альбуміном, що уповільнює ниркове виведення та протеоліз і лежить в основі періоду напіввиведення близько 6 діб [1]. Молярна маса сполуки становить близько 4731 Да. Саме ця фармакокінетика, сумісна з введенням раз на тиждень, дала змогу досягати та підтримувати рівноважні експозиції у клінічних випробуваннях [2].
Ретатрутид постачається у вигляді ліофілізованого (висушеного виморожуванням) порошку. Ці зауваги стосуються виключно фізико-хімічних властивостей сполуки та не містять жодних настанов щодо приготування чи введення людині.
Часті запитання
Що таке ретатрутид?
Однопептидна («унімолекулярна») сполука компанії Eli Lilly (код розробки LY3437943), сконструйована так, щоб одночасно активувати три рецептори класу B: GIP, GLP-1 та глюкагону.
Навіщо третій рецептор – глюкагону?
Агонізм рецептора глюкагону додає витрати енергії та ліполіз до інкретинових ефектів GIP і GLP-1 (контроль апетиту й інсуліну). Баланс трьох активностей в одній молекулі і є інженерною ідеєю ретатрутиду.
Що показала фаза II?
У паралельно-груповому дослідженні фази II (281 рандомізований учасник, 42 центри США) вищі дози ретатрутиду забезпечили значущо більше зниження маси тіла, ніж плацебо й активний компаратор дулаглутид, а також клінічно значуще поліпшення глікемічного контролю.
Який період напіввиведення в ретатрутиду?
Близько 6 діб – структура з подовженою дією дає змогу досягати рівноважних експозицій при підшкірному введенні раз на тиждень.
Чи схвалений ретатрутид?
Ні. Це досліджувана сполука: дані щодо ефективності й безпеки фази III ще не були остаточно опубліковані.
Статус та поводження
Ретатрутид (LY3437943) є досліджуваною сполукою; усі наведені вище дані походять з опублікованих доклінічних робіт та клінічних випробувань фаз 1–3 [1][2][4][5][7][9]. Послідовність публікацій включає характеристику «від відкриття до підтвердження концепції» (Cell Metabolism, 2022) [1], клінічну фармакологію фази 1b (The Lancet, 2022) [2], а також окремі випробування фази 2 при ожирінні (NEJM, 2023) [4], при цукровому діабеті 2 типу (The Lancet, 2023) [5] та при стеатотичній хворобі печінки (Nature Medicine, 2024) [7]. Доклінічна лінія дизайну спирається на похідний від GIP каркас тирзепатиду (Molecular Metabolism, 2018) [3] та на моделі гризунів, що описують метаболічні ефекти сполуки [6]. Супровідна редакційна стаття NEJM наголосила на потребі у триваліших та більших випробуваннях фази 3 для встановлення довговічності ефекту й серцево-судинної безпеки [8]. Станом на цитовані публікації програма фази 3 вже розпочалася: перший результат фази 3 (TRANSCEND-T2D-1) опубліковано [9], тоді як ширша програма TRIUMPH, включно з дослідженням серцево-судинних і ниркових наслідків, на момент написання тривала [11].
Усі дозові рівні, наведені в цій статті, описують дизайн опублікованих доклінічних та клінічних досліджень і не є настановою щодо застосування. Ця стаття є нейтральним науково-довідковим оглядом для інформаційних цілей і не становить медичної, терапевтичної чи дозувальної рекомендації.