GLP-1 (glucagon-like peptide-1, глюкагоноподібний пептид-1), гормон з 30 амінокислот. Його виробляють L-клітини клубової та товстої кишки, а також нейрони стовбура мозку, у відповідь на їжу [1][2]. Він утворюється з тієї самої молекули-попередника, проглюкагону, що й глюкагон, але розщеплюється іншими ферментами [4].
Рецептор і ефекти
GLP-1 діє через рецептор GLP-1R (G-білок Gs). Його знаходять на β-клітинах, у шлунку, мозку, серці та нирках [1][2]. Основні ефекти:
- підсилює секрецію інсуліну залежно від рівня глюкози;
- пригнічує секрецію глюкагону;
- сповільнює спорожнення шлунка;
- діє на центри ситості в гіпоталамусі та стовбурі мозку [1][3].
Чому нативний GLP-1 живе так недовго
Фермент DPP-4 руйнує активний GLP-1(7-36) amide за лічені хвилини, а нирки швидко виводять фрагменти. Нативний період напіввиведення менший за дві хвилини [2][5]. Через це дослідницькі аналоги, такі як семаглутид і ліраглутид, стійкі до DPP-4 і зв'язуються з альбуміном, що подовжує дію до днів.
GLP-1 поруч з іншими осями
Моноагоністи діють лише на GLP-1R. Тирзепатид додає рецептор GIPR і у прямому порівнянні фази 3 показав більший ефект, ніж семаглутид [6]. Подальший крок, ретатрутид, додає ще й рецептор глюкагону.
Довідковий матеріал. Не медична порада. Згадані молекули призначені лише для лабораторних досліджень (RUO).
Дивіться також: GIP, глюкагон, порівняння трьох осей.